Які природні чинники впливають на розташування і режим річок Африки?

РІЧКИ. В Африці багато річок. Їх розподіл по материку, живлення та режим залежать від клімату. В областях з екваторіальним кліматом за рахунок дощів річки повноводні цілорічно, а в субекваторіальних поясах – тільки влітку. В сухих районах з тропічним кліматом річок майже немає. Там утворилася область внутрішнього стоку – територія, яка не має через річки зв’язку із Світовим океаном. Нечисленні річки цієї області впадають у безстічні озера або губляться в пісках – пересихають від великого випаровування води і просочування її в осадові породи. Від них лишаються тільки сухі русла – ваді (мал..). Вони наповнюються водою раз на кілька років під час рідкісних дощів. Більшість річок Африки належать до басейнів Атлантичного та Індійського океанів.

Ніл – це найдовша річка не тільки Африки, а й світу (6 671 км). Колись він був загадкою для стародавніх єгиптян. Вони не могли збагнути, як з безводної пустелі, де не буває дощів і багато води випаровується, може витікати повноводна річка. Ніл, на подив і захват африканців, розливався посеред літа, коли стояла найбільша спека. Вони пояснювали це втручанням надприродних сил і обожнювали річку. Загадку вдалося розгадати у ХУІІІ ст., дослідивши її витоки. З’ясувалося, що витоком Нілу є річка Кагера, яка  починається в екваторіальному поясі на Східноафриканському плоскогір’ї і яка поповнюється щоденними дощами. Вона несе свої води в озеро Вікторія, а витікаючи з нього отримує назву Білий Ніл. У верхній течії він має пороги і спадає водоспадами з крутих уступів. Здолавши плоскогір’я, річка широко розливається на плоскій рівнині і утворює величезні болота, що тягнуться на сотні кілометрів. Наповнена літніми дощами субекваторіального поясу, річка несе свої води далі на північ. На межі тропічного поясу в Білий Ніл впадає головна притока – Голубий Ніл, який майже подвоює кількість води. Після їх злиття річка отримує назву Ніл. Далі на північ, вступаючи у володіння Сахари, на проміжку 3 000 км майже до самого гирла він не приймає жодної великої притоки. Впадає Ніл у Середземне море, утворюючи величезну дельту завбільшки з наш Кримський півострів.

Ніл – єдина річка Африки, що перетинає Сахару і є джерелом життя у безводній пустелі. Його долина – найбільший оазис, що тягнеться смугою уздовж берегів. З давніх-давен води Нілу використовувалися для зрошення полів. Для цього на окремих ділянках будувалися греблі та канали, що існували тисячоліттями. Створення у наш час Асуанської  греблі дозволило збільшити площі зрошуваних земель, покращило умови судноплавства, а збудована електростанція постачає електроенергію.

Конго (або Заїр) – найповноводніша  і друга за довжиною річка Африки. Її течія описує величезну дугу і двічі перетинає екватор, де випадає велика кількість опадів. Тому річка повноводна протягом усього року. Численні притоки, що збирають воду з території площею з Індію, роблять Конго могутньою. На своєму довгому шляху до Атлантики річка набирає таку силу, що щосекунди виливає в океан близько 42 тис. тонн води. Від них морська вода стає прісною на десятки кілометрів від гирла, а потужна течія помітна і в океані. В цьому вона Конго поступається тільки Амазонці. Вона протікає уступами плоскогір’їв, де виступи твердих кристалічних порід утворюють численні пороги та водоспади.

Нігер дугою вигинається на північ, підступаючи до Сахари. У верхній і нижній течії вона порожиста, у гирлі утворює з наносів велику дельту. Протікаючи на значній ділянці посушливими територіями, річка має велике значення для зрошення. Річка Оранжева бере початок у Драконових горах і впадає в Атлантичний океан. У верхній і середній течії вона утворює водоспади і має бурхливий гірський характер, а в нижній – спокійний рівнинний. Перетинаючи область тропічного пустельного клімату, річка часто міліє або майже пересихає.

Замбезі – найбільша з річок Африки, які впадають в Індійський океан. Влітку, в сезон дощів, річка губиться у великих болотах широкої долини. У верхній течії вона долає численні пороги. На Замбезі знаходиться один з найбільших у світі водоспадів – Вікторія.

Які ви знаєте народи Африки? Де вони проживають?

РАСИ І НАРОДИ. Африка вирізняється надзвичайним різноманіттям рас, народів, племен. Серед її населення є представники і негроїдної, і європеоїдної, і монголоїдної рас. Значна частина сформувалася на стику двох і більше рас.

Більшу частину материка (на південь від Сахари) населяють представники екваторіальної (негроїдної) раси. В умовах палючого сонця їх шкіра набула темного кольору, що рятує її від опіків, а волосся стало курчавим. Народи і племена цієї раси мають значні відмінності у відтінку шкіри, зрості, рисах обличчя. Так, в екваторіальних лісах живуть пігмеї (у перекладі з грецької це слово означає розмір величиною з кулак). Це найменші люди нашої планети – середній зріст дорослого чоловіка становить лише 145 см. Натомість масаї ітутсі  – найвищі народи Африки, їх зріст сягає 200 см.

Мал. Масаї: мама з дитиною

Вони на диво стрункі і граційні. Нілоти – «люди Нілу», що живуть у верхів’ях Нілу, також високорослі. Крім того, їх вирізняє надзвичайно темний, майже чорний колір шкіри. Суахілі – «люди узбережжя» – населяють узбережжя Індійського океану.

Мал. Діти чорного континенту

На півдні материка живуть бушмени і готтентоти. Вони низькорослі, мають жовтувату зморшкувату шкіру, широке вилицювате обличчя, що робить їх схожими з монголоїдами. Жителі острова Мадагаскар –малагасійці – походять від змішаних негроїдної і монголоїдної рас. Так само ефіопи, які мають світліший, ніж у негроїдів, колір шкіри з червонуватим відтінком, вважаються представниками проміжної раси.

Мал. Народи Африки

Представники європеоїдної раси живуть в основному на півночі Африки. Це араби (алжирці, єгиптяни, марокканці), які говорять арабською мовою, і бербери. Вони мають світлий, проте достатньо смаглявий колір шкіри. Європейці проживають у багатьох районах Африки. Найбільше їх на півдні, де живуть нащадки голландських, французьких, англійських і німецьких переселенців. Там багато і мулатів, які походять від змішаних шлюбів європейців з африканськими народами.

Мал. Бербери ведуть кочове життя

РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ. Порівняно з іншими материками в Африці відносно низька середня густота населення – близько 20 осіб/км². Територією материка населення розміщене вкрай нерівномірно. Густо заселені узбережжя Середземного моря, Гвінейської затоки, а також південно-східне узбережжя материка. Там розміщені великі порти, що виникли на жвавих світових торгових шляхах. Багато з них стали найбільшими містами прибережних держав, а нерідко і їх столицями. Особливо висока густота населення в дельті Нілу (понад 1 000 осіб/км²). Низька густота населення, звісно ж, у пустелях та на півострові Сомалі, де є зовсім безлюдні території.

Більша частина населення (70 %) Африки проживає в сільських населених пунктах. Разом з тим, поряд із сільською глибинкою, де життя ніби завмерло: так жили там і сто, і двісті років тому, виникли великі сучасні міста.

Мал. Поселення на воді. Гана

Які форми рельєфу зустрічаються на материку?

БУДОВА ЗЕМНОЇ КОРИ. Як відомо, земна кора – це верхній шар нашої планети. Разом з верхньою частиною мантії вона утворює літосферу – тверду оболонку Землі. Розрізняють два головні типи земної кори.Материкова земна кора складається з трьох шарів (осадового, гранітного, базальтового). Океанічна земна кора утворена лише двома шарами (осадовим і базальтовим) і дуже тонка. Такий тип кори є лише під западинами океанів.

Учені вважають, що спочатку на нашій планеті утворилася земна кора океанічного типу. Під впливом процесів, що відбуваються в надрах Землі, вона потовщувалася і на її поверхні утворилися складки – гірські ділянки. Протягом мільярдів років земна кора зазнавала тривалих змін: розламувалася на велетенські скиби, прогиналася западинами, вигиналася горами, поки не набула сучасного вигляду.

СТІЙКІ ТА РУХОМІ ДІЛЯНКИ ЗЕМНОЇ КОРИ. Рухи літосферних плит указують на те, що на земній поверхні є відносно стійкі та рухомі ділянки.

Відносно стійкі ділянки земної кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні ділянкилітосферних плит. Вони лежать в основі материків і океанічних западин. Платформи мають двошарову будову. Нижній ярус – фундамент, утворений кристалічний магматичними і метаморфічними породами. Верхній – осадовий чохол, складений осадовими породами, що ніби чохлом накривають зверху фундамент. Подекуди тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під пухких осадових порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами. Ділянки ж перекриті чохлом називають – плитами (не плутайте з літосферними плитами). За геологічним віком розрізняють давні і молоді платформи. Давні платформи утворилися в найдавніші геологічні часи – в архейську і протерозойську ери, тобто в докембрії. Вік їх фундаменту 1,5 – 4 млрд років. Фундамент молодих платформ утворився тільки 0,5 млрд років тому.

Між відносно стійкими ділянками земної кори розміщуються нестійкі зони – рухомі пояси. Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в серединно-океанічних хребтах і глибоководних жолобах). У цих  вузьких, але витягнутих на тисячі кілометрів зонах, скупчені вулкани і часто трапляються землетруси. Тому їх називають сейсмічними поясами.

РОЗМІЩЕННЯ ФОРМ РЕЛЬЄФУ. Рельєф тісно пов’язаний з будовою земної кори. Сучасний її зовнішній вигляд формують найбільші форми рельєфу ­­­­­­– виступи материків і западини океанів, гори і величезні рівнини. Вони утворилися в результаті рухів літосферних плит. У розміщенні форм рельєфу на поверхні Землі є певні закономірності.

Виступи материків відповідають земній корі материкового типу, а океанічні западини – областям поширення океанічної кори. Великі рівнини розміщуються на давніх платформах. Від того на якій ділянці платформи розташована рівнина залежить її висота: на щитах найчастіше лежать височини і плоскогір’я, на плитах – низовини.

Гори  суходолу та серединно-океанічні хребти і глибоководні жолоби на дні океанів розташовуються у рухомих поясах на межах літосферних плит. На суходолі при зіткненні літосферних плит породи на їх краях зминаються в складки – утворюється область складчастості. При цьому виникають молоді складчасті гори. Поступово, протягом мільйонів років, вони руйнуються. Наступні рухи земної кори розломами розбивають їх на окремі брили. По цих розломах відбувається вертикальне зміщення: якщо одна ділянка піднімається відносно сусідніх, то утворюється горст, якщо опускається – грабен. Так утворюються складчасто-брилові гори.

Доведіть, що Африка - найспекотніший материк земної кулі.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ КЛІМАТУ. Ви вже знаєте, що найважливішим кліматотвірним чинником є кількість сонячного тепла, яке отримує земна поверхня. Внаслідок розташування Африки обабіч екватора між тропіками (тобто в межах жаркого теплового поясу), вона дістає більше за інші материки сонячного тепла. Тому на більшій її частині середня температура будь-якого місяця вища за +20 ⁰С. І саме поблизу міста Тріполібуло зареєстровано найвищу на земній кулі температуру повітря +57,8 ⁰С. У той же час у горах, розташованих поза жарким поясом на околицях материка, взимку бувають морози більш як –10 ⁰С і випадає сніг. Однак холодних, звичних для нас зим, в Африці не буває. Зима і літо різняться між собою, здебільшого, умовами зволоження. Літо – майже повсюдно сезон дощів, зима – бездощовий сезон. Виключенням є район екватора, де опади випадають цілорічно, та пустелі, де дощів немає ні влітку, ні взимку.

Важливим кліматотвірним чинником є циркуляція повітряних мас. В  екваторіальній частині Африки, де панують вологі екваторіальні маси, випадає велика кількість опадів – до 3 000 мм за рік. У тропічних широтах, де панують сухі тропічні повітряні маси, опадів випадає дуже мало – до 300 мм за рік. Над материком дмуть постійні вітри – західні та пасати, які приносять або сухе континентальне повітря, або вологе морське.

Суттєвий вплив на формування клімату здійснює підстильна поверхня (рельєф, течії). Так, вершини високихвулканів Кенія і Кіліманджаро, не зважаючи на розташування поблизу екватора, вкриті багаторічними снігами. Холодні океанічні течії, що омивають береги Африки, не сприяють утворенню опадів.

КЛІМАТИЧНІ ПОЯСИ І ТИПИ КЛІМАТУ. Африка лежить у межах екваторіального, двох субекваторіальних, двох тропічних і двох субтропічних кліматичних поясів. Кожному з них властивий свій тип клімату.

Екваторіальний кліматичний пояс охоплює територію обабіч екватора на узбережжі Гвінейської затоки і в басейні річки Конго. Там панує жарка і волога екваторіальна повітряна маса. Тому температури повітря протягом року постійно високі (+26…+28 ⁰С). Унаслідок низького тиску, що встановлюється в екваторіальних широтах, нагріте від земної поверхні повітря піднімається вгору. Там воно охолоджується і утворює потужні купчасті хмари. Вони породжують щоденні грозові зливи. Тому за рік опадів випадає дуже багато – 2 000 – 3 000 мм. Не тільки людям, не звичним до таких умов, а й місцевим мешканцям дуже важко переносити задушливу спеку і високу вологість повітря. Полегшення приносить тільки нічна прохолода. Томуекваторіальний постійно жаркий і постійно вологий клімат мало сприятливий для життя людей.

Цікава географія

Наймокріше місце в Африці знаходиться на західному схилі вулкану Камерун, що на узбережжі Гвінейської затоки, де зафіксовано понад 9 600 мм опадів за рік.

Субекваторіальні кліматичні пояси в кожній півкулі широкою смугою обрамляють екваторіальний пояс. Там чітко виокремлюються два сезони – літній вологий, зимовий сухий. Влітку слідом за зенітальним положенням Сонця в субекваторіальних широтах встановлюється, як і на екваторі, низький тиск. Тому туди надходить волога екваторіальна повітряна маса, яка приносить рясні опади. Взимку пояси тиску зміщуються і в субекваторіальні широти разом з пасатами надходить суха тропічна повітряна маса. Дощі припиняються, встановлюється спекотна і суха погода. Тому субекваторіальний клімат постійно жаркий і перемінно вологий.

Тропічні кліматичні пояси розміщуються між субекваторіальним і субтропічними поясами обох півкуль. Там цілорічно панують надзвичайно жаркі і сухі тропічні континентальні повітряні маси. Такий клімат сприяє утворенню пустель.

Найбільш спекотні і сухі області розташовані в Північній Африці. Північно-східний пасат там дме від величезного масиву суходолу – Євразії. Тому континентальне повітря, яке він несе, надзвичайно сухе. Це призвело до утворення на півночі Африки найбільшої пустелі світу – Сахари. Температури повітря в тіні там сягають +50 ⁰С. Кількість опадів становить лише 1–3 мм за рік. Буває, що протягом 5–10 років не випадає жодної краплі дощу. В Південній Африці через меншу протяжність материка із заходу на схід у тропічних широтах опадів випадає дещо більше. Південно-східний пасат, що дме з Індійського океану, несе хоча й тропічне, але зволожене над океаном повітря. Тому Калахарі зволожується значно більше, ніж Сахара, і є не пустелею, а напівпустелею. Такі чинники сформували на великих площах Африки тропічний пустельний клімат.

У тропічних широтах на південно-західному узбережжі Африки, що омивається Атлантичним океаном, дощів майже не буває. Холодні течії, що проходять поблизу, охолоджують вологі морські повітряні маси. Повітря стає важким і не може піднятися на висоту, достатню для утворення дощових хмар. Тому кількість опадів там мізерна (100 мм/рік). Джерелом зволоження є лише тумани, утворенню яких сприяє велика вологість повітря. Внаслідок цього виникла пустеля Наміб, яка підступає до самісінького берега океану. Натомість на східному узбережжі Африки теж панує морське тропічне повітря, але клімат там зовсім інший – тропічний вологий. Утворенню великої кількості опадів (1 000 мм за рік) сприяють теплі течії, що течуть уздовж східних берегів материка.

Субтропічні кліматичні пояси в Африці охоплюють тільки крайні райони на півночі і півдні материка. Клімат в обох півкулях характеризується сезонною зміною повітряних мас. Влітку в субтропічні широти приходять тропічні повітряні маси з материка, тому літо жарке і сухе. Взимку, внаслідок зміщення поясів тиску, туди разом із західними вітрами надходять вологі помірні повітряні маси з океану. Тому випадають дощі, а в горах навіть сніг. Субтропічний клімат з сухим жарким літом і вологою м’якою зимою сприятливий для життя і господарської діяльності людини.

Чому вивчення материка починається з опису його географічного положення?

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. Від розташування материка на Землі залежать його природні умови. Навчитися визначати географічне положення материка допоможе план.

Таблиця 

Характеристика географічного положення материка

План	Дії
1. Положення відносно екватора	Визначити: а) в якій півкулі (Північній чи Південній) розташований; б) між якими паралелями знаходиться (де проходять лінії тропіків, полярних кіл)
2. Положення відносно нульового меридіана	Встановити, в якій півкулі (Західній чи Східній) розташований
3. Розміри	Визначити: а) координати крайніх точок; б) протяжність материка з півночі на південь та із заходу на схід; в) яка площа
4. Положення відносно інших материків	Встановити, до яких материків наближений, від яких – віддалений
5. Положення відносно морів і океанів	Встановити, які океани і моря омивають береги
6. Особливості берегової лінії	Визначити: а) сильно чи слабо розчленована; б) які затоки вдаються у суходіл; в) які великі півострови виступають в океан; г) які великі острови розташовані поблизу берегів материка

 Африка має своєрідне розташування. Вона – єдиний материк, що майже посередині перетинаєтьсяекватором. Отже Африка лежить в обох півкулях Землі. Пори року в різних частинах материка протилежні: коли в Північній півкулі літо, то в Південній – зима. Майже повністю Африка розташована між двома тропіками в жаркому поясі – в екваторіальному, субекваторіальних і тропічних кліматичних поясах. Тому Африка – найспекотніший материк на Землі. Відносно нульового меридіану вона майже повністю лежить у Східній півкулі, лише невелика її частина – у Західній.

Крайні точки материка вказують на його розміри і протяжність. Крайня північна точка Африки – мис Рас-Енгела, крайня південна – мис Агульяс (Голковий). Відстань між ними близько 8 000 км.  Крайня західна точка – мис Альмаді,  крайня східна – мис Рас-Гафун. Протяжність Африки із заходу на схід – 7 500 км. Африка другий за величиною материк нашої планети після Євразії.

Від інших материків Африка віддалена значними просторами Атлантичного та Індійського океанів, які омивають її береги. Виняток – Євразія, до якої вона прилягає майже впритул. Від Європи Африку відділяєСередземне море і вузька Гібралтарська протока (14 км). З Азією Африка з’єднується вузькою смужкою суходолу – Суецьким перешийком завширшки 120 км. У ХІХ ст. там було прорито Суецький канал. Від Азії Африку відділяє Червоне море і Баб-ель-Мандебська протока. Моря і океани, що омивають материк, здійснюють суттєвий вплив на його природу. Поблизу африканських берегів проходять важливі світові торгові шляхи.

Берегова лінія Африки слабо розчленована. Найбільшими затоками є Аденська та Гвінейська, яка широко відкрита у бік океану. На сході виступає єдиний великий півострів Сомалі. Найбільший острів Мадагаскар від материка відділяється Мозамбікською протокою. До Африки також належать невеликі острови Канарські, Сейшельські та ін. Береги материка дуже обривисті, з крутими уступами, мають мало зручних бухт.

Подорож у слово

Стародавні греки іменували Африку Лівією. Назва Африка з’явилася до нашої ери. Таємниця цієї назви і дотепер не має однозначного трактування. Є припущення, що слово Африка походить від назви берберського племені африги, яке жило поблизу Карфагена, і означає той, що не знає холоду. Пізніше назва Афригія поширилася на увесь материк.

Цікава географія

Цікаво, що Червоне море, як і всі моря, має прозорі води. Проте на глибині спостерігається дивне явище – вода стає червоною, як кров. Це пояснюють наявністю у воді мікроскопічних водоростей. Море тривалий час називали Еритрейське (від грецького еритрос – червоний), а потім цю назву переклали буквально – Червоне.

Які чинники впливають на розміщення населення материка?

АФРИКА – ПРАБАТЬКІВЩИНА ЛЮДИНИ. У Східній Африці археологи знайшли рештки прадавньої людини і знаряддя її праці, вік яких приблизно 2,7 млн років. Такого роду знахідки є найдавнішими на нашій планеті. Це дало підстави припустити, що найперші люди на Землі були африканцями, що саме на цьому материку зародилося людство. Звідси давні люди почали розселятися по всьому світу.

Африка – один з найбільш багатонаселених материків. За кількістю населення, як і за площею, вона посідає друге місце після Євразії. Населення Африки складає понад 800 млн осіб. В останні десятиліття його кількість неухильно зростає. КОЛОНІАЛЬНЕ МИНУЛЕ І СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ. Ще 50 років тому майже всі країни Африки були колоніями і перебували під владою інших країн. Могутні держави Європи від часів відкриття материка сприймали його як скарбницю, звідки можна було черпати спочатку золото, слонову кістку, цінну деревину, а потім рабів і корисні копалини. Починаючи з ХУІ ст., вони поділили Африку між собою і збагачувалися за рахунок захоплених земель. Найбільше територій захопили Велика Британія і Франція. Для роботи на великих плантаціях бавовнику, арахісу, какао та інших культур колонізатори використовували дешеву робочу силу африканців. До середини ХХ ст. на політичній карті Африки залишалося тільки чотири незалежні країни –Єгипет, Ефіопія, Ліберія і нинішня Південно-Африканська Республіка (Південна Африка). В усі часи Чорний континент бачив найчорніші риси своїх відкривачів. Народи Африки довго боролися проти колоніалізму. З 1960 р. на політичній карті Африки з’явилися десятки незалежних держав, а в 1990 р. незалежною стала остання колонія – Намібія.

Хто перший розпочав досліджувати Африку?

Перші спроби проникнути вглиб материка закінчувалися невдачею. Мандрівники гинули від хвороб, знесилення і нападу місцевих племен. Успішно здолати всі перешкоди і проникнути у внутрішні райони Африки вдалося англійському досліднику Давіду Лівінгстону (мал.61). Понад тридцять років (1841-1873) з невеликими перервами він досліджував Південну і Центральну Африку, перетнувши материк від Індійського до Атлантичного океану. Лівінгстон уперше дослідив раніше не відомі річки та озера внутрішніх районів материка. Розширив і поглибив знання про Центральну Африку також англійський дослідник — Генрі Стенлі (мал.62), який очолював велику англо-американську експедицію. Вона обстежила кілька великих озер континенту, річку Конго та верхів'я Нілу. У 1847-1848 рр. Північно-Східну Африку досліджував наш співвітчизник — мандрівник і дипломатЄгор Петрович Ковалевський.

У XX ст. подорожі до Африки стали звичайним явищем. Учені з різних країн світу, спираючись на досвід своїх попередників, продовжували дослідження природи континенту. Це дало змогу вивчити і освоїти його значні природні багатства.

ВИСНОВКИ

Африка перетинається екватором майже посередині, що зумовлює подібність її природних умов у північній та південній частинах.
Більша частина материка розташована між Північним і Південним тропіками.
Внутрішні області Африки були відкриті європейцями тільки в середині XIX ст.